До юридичної компанії «Катеринчук, Моор і партнери» звернулася клієнтка, яка діє в інтересах своєї малолітньої дитини, із запитом щодо надання правової допомоги у с праві про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Клієнтка повідомила, що у квітні 2024 року вона подала відповідну заяву до суду з метою встановлення факту смерті її колишнього чоловіка, який помер у місті Донецьку Донецької області. Встановлення цього факту є необхідним для реалізації спадкових прав та належного захисту законних інтересів малолітньої дитини.
З її слів, у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України вона була вимушена покинути місце проживання у місті Донецьку та переміститися до Дніпропетровської області. Оскільки місто Донецьк перебуває на тимчасово окупованій території, отримання свідоцтва про смерть встановленого українським законодавством зразка є об’єктивно неможливим.
На підтвердження факту смерті клієнткою було надано копію свідоцтва про смерть, виданого органами так званої «ДНР», фотознімки місця поховання із зазначенням анкетних даних померлого, а також її письмові пояснення.
Разом із тим, рішенням суду першої інстанції у задоволенні заяви було відмовлено з підстав недостатності належних доказів, а суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками та залишив рішення без змін.
Після звернення клієнтки до нашої юридичної компанії адвокатами було здійснено комплексний правовий аналіз матеріалів справи та судової практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. За результатами роботи ми допомогли клієнтці сформувати обґрунтовану правову позицію для суду касаційної інстанції, яка ґрунтується на наступному:
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України, із заявою про встановлення факту смерті особи на території, де запроваджено воєнний або надзвичайний стан, а також на тимчасово окупованій території України, можуть звертатися члени сім’ї померлого, їхні представники чи інші заінтересовані особи, за умови що встановлення такого факту впливає на їхні права, обов’язки або законні інтереси. При цьому така заява подається до будь-якого місцевого суду України, який здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання чи перебування заявника.
Згідно з частиною другою статті 317 ЦПК України, справи зазначеної категорії підлягають невідкладному розгляду з моменту надходження заяви до суду.
Вимоги до змісту заяви визначені статтею 318 ЦПК України. Зокрема, заявник повинен зазначити, який саме факт підлягає встановленню та з якою метою, обґрунтувати неможливість отримання або відновлення відповідних документів, а також надати докази, що підтверджують заявлені обставини. До заяви додаються всі наявні докази та, за можливості, підтвердження неможливості відновлення втрачених документів.
Законодавчі зміни розширили сферу застосування статті 317 ЦПК України, поширивши її як на тимчасово окуповані території, так і на території, де введено воєнний чи надзвичайний стан.
З урахуванням того, що воєнний стан в Україні введено з 24 лютого 2022 року, спрощений порядок встановлення юридичних фактів застосовується до подій, які відбулися на всій території України, хоча на практиці він має особливе значення саме для територій ведення бойових дій та тимчасово окупованих територій, де функціонування державних органів є обмеженим або неможливим.
Підставою для встановлення факту смерті є належні та допустимі докази, які у своїй сукупності підтверджують факт смерті особи у певний час та за конкретних обставин.
Як докази у таких справах можуть використовуватися різні засоби доказування, зокрема: письмові та речові докази, фото- і відеоматеріали, висновки експертів, копії медичних документів, показання свідків, довідки військових органів (у разі загибелі військовослужбовців), а також заяви до правоохоронних органів про зникнення особи за обставин, що загрожували її життю.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини, що мають значення для вирішення справи. Такі дані можуть бути отримані з письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів і показань свідків.
Водночас достатніми визнаються такі докази, які у своїй сукупності дозволяють суду дійти обґрунтованого висновку щодо наявності або відсутності відповідних обставин. Оцінка достатності доказів здійснюється судом на підставі внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Особливості розгляду справ окремого провадження передбачені статтею 294 ЦПК України, яка зобов’язує суд сприяти учасникам процесу в реалізації їхніх прав, а також забезпечити всебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин справи. З цією метою суд має право витребувати докази з власної ініціативи.
Водночас законодавство України визначає особливий статус документів, виданих на тимчасово окупованих територіях. Так, відповідно до статті 9 Закону України про правовий режим на тимчасово окупованій території, акти окупаційних органів є недійсними та не створюють правових наслідків. Однак із цього правила передбачено виняток щодо документів, які підтверджують факти народження, смерті чи шлюбу — вони можуть використовуватися як додатки до заяв про державну реєстрацію відповідних актів цивільного стану.
Крім того, зазначений підхід узгоджується із міжнародною практикою. Зокрема, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовано так звані «Намібійські винятки», відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, можуть визнаватися, якщо їх невизнання призводитиме до суттєвого обмеження прав осіб.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року зазначено, що, попри незаконність присутності відповідної держави на окупованій території, недійсність її актів не повинна поширюватися на дії, пов’язані з реєстрацією актів цивільного стану, зокрема народжень, смертей і шлюбів, оскільки інакше це призведе до порушення базових прав людини.
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 (провадження № 61-1428св23), від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22 (провадження № 61-1746св23), від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23), на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Як свідчить судова практика, встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території або в умовах воєнного стану є складною категорією справ, що потребує належного формування доказової бази та чіткої правової позиції.
Попри спрощений процесуальний порядок, заявники часто стикаються з відмовами судів через недостатність або неналежну оцінку доказів, особливо коли йдеться про документи, видані на окупованих територіях.
У таких справах ключове значення має правильне обґрунтування допустимості доказів, використання актуальної практики Верховного Суду та міжнародних підходів, а також комплексний юридичний супровід.
Адвокати юридичної компанії «Катеринчук, Моор і партнери» мають досвід супроводу подібних справ та допомагають клієнтам сформувати ефективну правову позицію для захисту їхніх прав і законних інтересів.
Звертайтесь до нас за кваліфікованою правовою допомогою — ми знайдемо рішення навіть у найскладніших ситуаціях.
